ЗВЕРНИ УВАГУ

‡агрузка...

ПОГОДА у районі

КУРС ВАЛЮТ

КОРИСНЕ

ОПИТУВАННЯ, ТЕСТИ


02.05.2019

Чи потрібний у Червонограді скейт-парк?


15.04.2018

Пройди легкий, цікавий та водночас з хитринкою тест з англійської мови.


17.03.2018

Давайте перевіримо, чи добре Ви знаєте породи собак? (Тест)


18.10.2017

Опитування: де у Червонограді найсмачніша піца?


26.04.2017

ТЕСТ: а Ви добре знаєте місцевий говір?

Більше опитувань →

Цікаві тести →


РОБОТА



Робота у Червонограді →

Робота в Польщі →


МИ У ФЕЙСБУЦІ

Червоноградка, офіцер медичної служби розповіла, як рятувала військових на Донбасі.

опубліковано : 06.02.2020


Марічка Дихтяр – одна з тих перших добровольців-жінок, які наважилися усе покинути заради порятунку захисників України на Донбасі. До такого кроку її підштовхнула загибель друга у Дебальцевському «котлі», який не зміг вижити саме через відсутність поряд медичного працівника. За три роки роботи начальницею медичної служби у 25-му окремому мотопіхотному батальйоні «Київська Русь» вона довела, що може працювати у рівних умовах з чоловіками, та навчилася мудро сприймати неминучість подій.


Майбутня рятівниця українських воїнів народилася на Львівщині – у шахтарському містечку Червоноград. Отримавши освіту лікаря, вона вибрала для себе профіль нарколога. Радістю та новим сенсом життя для Марічки стало народження сина. Але відданість своєму професійному покликанню та любов до батьківщини займали не менш важливу частину душі цієї жінки.


На момент подій на Майдані взимку 2013-2014 років вона навіть і не здогадувалась, що в країні розпочнуться військові дії, а її життя настільки кардинально зміниться. Та коли вже війна твердо й неминуче почала крокувати теренами України, вирішила, що не може залишатися осторонь під час цих трагічних подій.


«Мотивація була найпростіша – рятувати життя. Хто, якщо не я? Зірвалася з місця й пішла», - розповідає Марічка.


Але це рішення вона називає продуманим і виваженим. Деякі знайомі відмовляли її. Ця новина стала шоком і для мами Марічки, але вона змирилася з цим, бо розуміла, що цілеспрямованість доньки все одно подолає будь-які перепони.


Залишивши шестирічного сина своїй мамі, вона відправляється назустріч війні. Без сумнівів жінка обирає батальйон «Київська Русь», у якому служив її друг, назавжди відлетівший у вічність.


Знесилених, виснажених і поранених хлопців, які тільки покинули Дебальцеве, вона зустрічає у кінці лютого 2015 року на полігоні у Чернігівській області.


Жінку військовослужбовці спочатку зустріли з недовірою. «Що ти тут будеш робити, ти ж дівчинка», - передає Марічка реакцію хлопців на її появу.
Згадує, що спочатку чоловіки недооцінювали її можливості, та зізнається, що завоювати авторитет між військовослужбовцями їй було важко. Але вона вирішила просто не звертати увагу на думку оточення, а доводити протилежне не словом, а ділом.


Батальйон «Київська Русь», після повернення з Дебальцевого, відправили спочатку поблизу селища Калиново-Попасна. Потім він остаточно дислокувався біля Троїцького на позиціях Світлодарської дуги.


Начальниця медичної служби батальйону розповідає, що фізичної важкості умов війни на собі, як жінка, не відчула.
«Важко було скоріш морально», - каже Марічка Дихтяр.


До гарячих точок, які регулярно прострілювались, жінку не допускали. Але щоденно вона відповідала за здоров’я захисників, а підірвати бойовий дух бійців могли навіть й незначні, на перший погляд, захворювання.

«Сам факт, що може у будь-який момент щось прилетіти, був адреналіном, який можливо й допомагав вижити. Стимулювало до дій відчуття можливості побороти ту ж саму смерть в умовах війни», - впевнено зазначає вона.

Головне у роботі, за словами Марічки, це витримка та упертість в бажанні врятувати людину. В момент, коли діяти треба було терміново, її ніколи не покидало усвідомлення власної відповідальності: на мирній території хлопця очікують рідні, і це підштовхує до того, щоб побороти свій страх і впоратися з емоціями.

Багато чого офіцер-медик навчилася протягом свого перебування на Донбасі, зокрема накладати джгути та бандажі. За її словами, іноді їй доводилося заради порятунку життя людини виконувати маніпуляції, які можна було робити лише в госпіталі.


Душевною травмою для Марічки став момент, коли їй не вдалося врятувати бійця з надважкими пораненнями. Хлопця передавали в руки медичній службі вже як «двохсотого», але дорогою до медзакладу Марічці спільними зусиллями з санітарним інструктором вдалося відновити серцебиття військового. За 1,5 кілометри до лікарні воно остаточно зупинилося. Це сталося у день народження жінки.

Допомогли вгамувати відчай друзі з батальйону, які намагалися підняти їй настрій та створити святкову атмосферу.

«Якщо ти маєш хоч краплю душі, краплю совісті, то відчуття вини завжди йде за тобою. Воно залишається крізь роки. Починаєш сумніватися у своїх можливостях. Просто не хочеться вірити, що тобі не вдалося», - говорить Марічка.

Попри усі переживання, начальниця медичної служби жодного разу не припустила думки, що вона може покинути зону бойових дій. Навпаки, вирішила залишитися і продовжувати свою справу.

«Марічка для нас була завжди, як сестра і як мама. Більше 300 чоловіків, і вона всіх опікала. Вона прийшла, щось сказала і все – так і має бути. Ми завжди їй вірили, бо вона з нами була доброю і щирою», - розповідає військовослужбовець батальйону Роман Вінчур.


Жінкам, які планують служити на Донбасі, Марічка Дихтяр радить психологічно себе готувати до випробувань, та вчитися холодно дивитися на події, які відбуваються навколо.
«Треба розуміти, що життя не закінчується, коли ти потрапляєш у воєнні умови, і не можна ставити на собі хрест. Жінка може витримати дуже важкі навантаження як фізично, так і морально», - підкреслює вона.


Свою діяльність у зоні бойових дій Марічка Дихтяр продовжувала з 2015 по 2018 рік. За словами Марічки, вона б залишалася на фронті й до сьогоднішнього дня, якби не сімейні обставини. До сліз зворушливою була її зустріч з сином, коли вона остаточно повернулася додому. Хлопчик дякував матусі за те, що вона у нього є, а також казав, що сильно її любить і більше нікуди не відпустить.


«Такі, як Марічка, змінили у чоловіків-військовослужбовців ставлення до жінок у армії. Є певна думка, що жінка непристосована, нездатна до того. Але вона своїм авторитетом, професіоналізмом довела якраз протилежне. Вона завжди послідовна, надійна і тверда», - зазначає заступник командира батальйону з виховної роботи Роман Семчишин.


На мирній території жінка продовжує працювати лікарем. У вільний від роботи час вона відвідує театр, читає книги, любить спокійні та довгі прогулянки лісом. Мріє про закінчення війни, а ще, щоб її син завжди був здоровим.


АВТОР: Катерина Радіонова


Пошир для друзів!



ЦІКАВО :


Загрузка...


ПРИЄДНУЙСЯ ДО НАС У СОЦМЕРЕЖАХ


сторінка : Новини | Головна